І жалюгідний лепет оправданья

228

Як же несамовито задовбали виправдання шовіністів-роботодавців, які самі не можуть визначитися, чи хвилює їх особисте і сімейне життя працівників (та інші не відносяться до роботи проблеми і обставини) або тільки власне робота.

Вам не потрібні декретчицы і бігають на сесії студентки? Розумію. Це логічно, хоч і неприємно для дам. Але яке, вибачте, вам справу, як і на кого ваш працівник витрачає свою зарплату?

Я не стану говорити про те, що розлучення в нашій країні досить часті, діти залишаються найчастіше з матерями, а серед татусів охочих утримувати власних дітей, що залишилися з колишньою дружиною, набагато менше, ніж небажаючих, а офіційних аліментів часто не вистачає навіть на тижневий раціон чада.

І не стану розповідати, що престарілих батьків і хворих родичів частіше містять жінки, ніж чоловіки. Те, що далеко не всі жінки подібні дружині одного такого розумника, теж не варто згадки. Все це взагалі не має значення для визначення зарплати. Роботодавця не може ширяти, що працівник робить із заробленими грошима: містить сім’ю або проводить вихідні в салонах краси.

Зарплата — це винагорода за працю, а не соцдопомогу нужденним. І її величина повинна залежати лише від професіоналізму, працьовитості та ефективності працівника. Якщо двоє виконують одну і ту ж роботу і однаково добре з нею справляються — логічно, чесно і справедливо, що вони і отримують однаково. Якщо хтось із них може похвалитися найкращими результатами — тоді зрозуміло, що його заробіток буде більше, ніж у колеги.

Пол і сімейні обставини тут ролі грати не мають зовсім. А якщо вам охота проявити чоловічу солідарність, то не розповідайте казки про прагматичний роботодавця і зізнайтеся, що ваші комплекси і сімейні проблеми впливають на ваш стиль керівництва значно більше, ніж тверезий розрахунок.