Людина людині — не раб

137

Нешанований «інвестор», зневажливе ставлення до працівникам не робить вам честі. Кажете, що ніяких «поблажок» вам ніхто ніколи не робив? Але, дозвольте, наданий вашої матері пологовий будинок — це «поблажка» з боку суспільства і держави, вирішили, що негоже народжувати у неналежних умовах. Наступною «поблажкою» стало ваше виховання, що дозволило йти до своєї мети. Третій «поблажкою» була освіта, яка дала вам можливість добитися свого…

Всі ці речі не зародилися самі по собі. Їх створили люди, які бажали покращити не лише свою, але й життя оточуючих. В окремих випадках за одну лише ймовірність появи подібних благ віддавалися життя.

Так, ви вважаєте себе господарем життя, а інших — лише черню, копошащейся десь під ногами і не гідною найпростішого людського ставлення. Однак дозвольте запитати: а завдяки чиїм праці ви отримуєте цю саму «прибуток, що перевищує реальну інфляцію»? Хочете сказати, виключно вашому? А якщо добре подумати?

Так, не всім бути багатими — чиє покликання полягає в простому офісному, ручному або творчій праці, і заробіток таких людей безпосередньо залежить від наявності доброго здоров’я, але це жодним чином не ставить їх нижче вас. Вони виконують необхідну вам ж роботу, яку ви самі не бажаєте виконувати, а нерідко і не вмієте.

Вам і вам подібним варто зізнатися собі, що без оточуючих людей ви ніхто, навіть з освітою і тоннами грошей. Згадайте «Повість про те, як один мужик двох генералів прогодував» — нікого не нагадує? Тільки ось в реальності людському терпінню є межа, і, швидше за все, вас вже починають заносити в «чорні списки» роботодавців. Більш того, бачачи таке ставлення, співробітники вже не будуть входити в положення, коли біда прийде у ваш дім і нічим буде розплатитися, а пришлють приставів для опису майна. Життя жорстока штука, так?

Загалом, неуважаемые, не плюйте в криницю, знадобиться води напитися. А поки що — задовбали!