Метиловий спирт: зметикували на трьох

281

Працюю в похоронному бюро. Всіх своїх клієнтів подумки ділю на два типи: знаходяться в шоці родичі і всі інші. Ось вам перли «інших».

— Мені б вінок, який веселіше.

— Кошик з квітами не підходить під колір пам’ятника, я її купувати не буду.

— А в цьому труні кого-небудь ховали?

— У вас є двомісні труни?
— Якщо ваша релігія дозволяє ховати людей в одній труні, то ми можемо виготовити на замовлення.
— Ух ти! А тримісний?

— Покійний дуже сильно злився б, коли дізнався, що його ховають у труні ціною понад тисячі рублів. Давайте так: я беру ось це ящик (ціною в 27 тисяч), а плачу 800. Ну, щоб не образити покійного.

— Хочу труну, як у Майкла Джексона.

— Потім в труну покійного я покладу яблук з нашої дачі. Нехай він перед смертю поїсть.

— Труна повинна бути великою. Щоб якщо я помру, то його б відкопали і мене поклали поруч з чоловіком.

Купують дорогу урну ручної роботи:

— М-м-м… В такий і сіль зберігати можна.

— Покійна була схожа на Крістіну Орбакайте. Давайте поставимо на пам’ятник фото Орбакайте.

Зайшла дама. Подивилася весь товар, романтично протягнула: «Ех… Душа хоче похорону», — і пішла.

— Напишіть на пам’ятнику: «Спи, мій чоловік коханий, в землі теплою, де твоя мама, твій тато, сестра твоя й кіт Іван Вільгельм VI».

— Вау! Ось це труну!

* * *

Ще у нас є «живі клієнти»: жваві бабусі, які купили ще при житті все для власних похоронів. Серед цієї категорії є пара бабусь, у стабільному психічний стан яких я давно сумніваюся.

Одна з таких бабусь щотижня приносить нам нові фотографії на свій пам’ятник. Найчастіше відмінностей між фотографіями майже немає, але вона все одно щотижня йде в якийсь фотосалон і робить нове фото. Цікаво, що думають фотографи в цьому салоні, коли бабуся, судячи за її словами, черговий раз приходить туди і просить зробити фото на могилку».

Друга бабця з періодичністю тиждень-два приходила до нас, щоб поцікавитися, як там поживає її труну і пам’ятник. Одного разу бабуся купила собі похоронний саван, після чого виявила бажання його приміряти і полежати в ньому в своїй домовині. Тоді ми здогадалися викликати бригаду психіатрів. Пізніше з’ясувалося, що бабуся вже більше десяти років перебуває під їх наглядом.