Накопич на квартиру і спи спокійно

306

Хочете, розповім, як задолбать молоду сім’ю? Переконайте їх збирати на квартиру.

Останні три роки мій чоловік — єдиний годувальник у сім’ї. Крім себе він годує мене і двох наших дітей, молодший з яких зараз в тому прекрасному віці, коли декретних виплат вже немає, але і повноцінно вийти на роботу ще не виходить. Діти заплановані саме з такою різницею, з розрахунком «відмучилася» і закрити тему, так що ми були готові до скорочення витрат. Зарплата у чоловіка з петербурзьким мірками невелика, але на поточні витрати, з’їм «однушки» і невеликі радості типу суші у вихідні вистачає, а більше нам і не треба. Але наші родичі вважають, що ми живемо дуже добре і нам треба копити на квартиру.

Для початку була продана стара дача, куди ми їздили відпочивати і яку ніжно любили. Там пройшло моє дитинство і дитинство моєї мами, а в юності я часто виїжджала туди заліковувати душевні рани і відновлювати сили. Будиночок був зовсім старий, грошей від його продажу не вистачило б навіть на кімнату в тому ж селищі. Але його продали, а гроші були видані нам із суворою забороною витрачати, це ж на квартиру.

В якийсь момент з доходами стало туго, в цей же час закінчився термін чергової оренди, жити стало ніде. В інший раз ми перечекали пару «худих» місяців на дачі, але тепер її не було. Треба було позичати або брати кредит. Навіщо-то розповіли про свої труднощі родичам, і вони переконали нас трохи пожити у них, заодно там прописавшись. А далі почалося пекло.

Виявилося, що знімати житло нам не треба, ми ж збираємо на квартиру. Поки що накопичуємо, будемо жити з бабусею. За містом. В годині ходьби від нормальних магазинів і всієї інфраструктури. З видом на смітник і величезну калюжу. Потрібно щось купити? Просимо дідуся, він поїде на машині і купить. Таксі не бери, так ви не купите квартиру. Замовили піцу, тому що у вихідний хочеться відпочити, а не стирчати біля плити? Краще б відклали на квартиру! Запросили дітей няню? Неподобство, ви ж збираєте на квартиру! Треба було залишити дітей з бабусею і дідусем, і яка різниця, що у них діти годинами сидять перед телевізором, а няня приносить з собою два рюкзака з развивалками (кожній дитині — свій набір) і відпрацьовує свої 400 рублів в годину на 200 відсотків. Зате ці 400 рублів допоможуть швидше купити квартиру! Їздити іноді в місто мені не треба, це ж купа грошей на квиток, та й там я обов’язково витрачу, якісь молочні коктейлі дітям куплю, так що сидимо вдома. На вулиці — калюжа по пояс, на ділянці можна ходити тільки по доріжках, бо газон і квіти. В перукарню — дорого, ви ж збираєте на квартиру, нехай тітка Маша тебе підстриже як вміє. Зібралися на дитяче свято — нічого віруси вистачати, та й квиток аж 100 рублів, а ви ж збираєте на квартиру. ОК, нікуди не ходимо, нічого не їмо, нічого не купуємо, старанно вважаємо доходи і витрати, збираємо всі чеки — економія все одно виходить копійчана, а життя поступово стає нестерпним.

Перестала взагалі розмовляти з родичами, стала переконувати чоловіка, що треба з’їжджати, а він, виявляється, теж перетворився на гарбуз. Бубонить щось душеспасительное. На вечерю приніс замість курячого філе курячі ж шлунки. Дітям відмовив у кольорових олівці, тому що молодший їх ламає, знову шкоди бюджету виходить. А ввечері — сімейний рада з бабусею в ролі першої скрипки, на якому мене пропісочили за відхід від генеральної лінії тотальної економії і веліли заштопати купу шкарпеток, які я приготувала на викид. Ми не можемо дозволити собі нові шкарпетки. Ми збираємо на квартиру. А ми назбираємо на неї, з нашими доходами, років через 20 у кращому випадку. І всі ці роки, мабуть, штопати шкарпетки, малювати пальцем на піску і жувати курячі шлунки.

Загалом, стало зрозуміло, що треба тікати. Вночі я подумки розлучилася, але це не допомогло — йти було нікуди, місце в садку старшому не давали, молодшого було відверто шкода здавати вихователям на повний день. Хоча що це я! Гроші від продажу дачі-то нам віддали!

Через кілька днів чоловік отримав SMS про зняття готівкових і тут же дзвінок про те, що я зняла квартиру в передмісті і він може після роботи їхати за названою адресою або забиратися до біса. Він вибрав перше. День пішов на збір речей, ще день на перевезення і розбір. Перші три дні ми з дітьми з принципу харчувалися піцою, морозивом і пирогами з місцевої пекарні. На четвертий день чоловік під дією цієї цілющої їжі теж повернувся в розум і приніс суші. Сьогодні у нас на сніданок каша з медом і родзинками, до неї — по жменьці волоських горіхів, на обід я посмажила куряче філе, на вечерю розморожується камбала. У мене нові черевики, у дітей — дві коробки олівців (і молодший їх вже майже не ламає, підріс) і нові книжки, і у всіх — нові, гарні, без жодної дірочки шкарпетки.

Старшого дитини без звуку взяли в місцевий сад з тимчасової реєстрації. Через кілька місяців молодший теж піде в садок, я почну приносити більше грошей у сім’ю, і тоді, можливо, ми спробуємо вплутатися в іпотеку. Але тільки в тому випадку, якщо нам не доведеться економити на якості життя.

Можна вважати мене егоїсткою, мотовкой, яка не думає про майбутнє, але я категорично не згодна жертвувати комфортом заради крихітної бетонної коробки, в якій нам через кілька років вже стане тісно. Я хочу купувати собі і дітям нормальну теплий і гарний одяг, лікуватися в платному центрі з чистими підлогами і ввічливими лікарями, при необхідності запрошувати дітям добру і розумну няню, харчуватися смачно і з користю і мати можливість іноді побалувати сім’ю чим-небудь на зразок запеченого лосося — так, дорого, але чому б не зробити собі такий подарунок на день народження або Новий рік? Я хочу, щоб наша з чоловіком молодість і дитинство наших дітей пройшли весело і смачно, хочу возити їх на море, хочу показати їм Європу і нашу країну, пригостити їх крабами в Мурманську і інжиром в Краснодарі. Я можу бути дуже бережливої, я вмію готувати копійчані страви і мити посуд у тазику для економії води, але жити так роками, десятиліттями — вибачте!

А тим, хто збирав і реально накопичив на своє житло або успішно тягне іпотеку, — мій уклін і повага. Я тепер знаю, як це непросто.