(Не) привід для гордості

269

А мене задовбали патріотична пропаганда. З кожного праски тільки і чую «патріот», «патріотизм», «гордість за нашу Велику країну», «гордість за нашу Велику історію».

Пишатися нашою країною? Це тій, де 20 мільйонів людей живуть за межею бідності? За російської межею бідності, де прожитковий мінімум 10 000 рублів!

Або тим, що місто витрачає сотні мільйонів рублів на проведення урочистостей з нагоди Великої Перемоги, а наші ветерани, ті, кому ми завдячуємо усім, що маємо, живуть в розвалюються квартирах на знущальні пенсії?

Чи, може, мені пишатися тим, що в наших лікарнях часом не вистачає навіть самого необхідного обладнання та препаратів, а проведення деяких досліджень потрібно чекати місяцями?

Пишатися тим, що наші лікарі, інженери, вчені, отримують ту ж зарплату, що і працівники фастфуду?

Пишатися тим, що в нашій країні поліцейських і судів бояться більше злочинців?

Пишатися тим, що винні у найбільш резонансних злочинах, які висвітлюють всі відомі ЗМІ, йдуть від відповідальності?

У нас Велика країна і Велика історія… була. Предками я пишаюся, а нами — ні. Зараз ми знаходимося в занепаді: економічному, соціальному, політичному. В нашій країні немає внутрішніх перемог, рівень життя, освіти, медицини падає. Якщо у великих містах ще можна жити, то в провінції твориться повний жах.

Країна — це не територія. Країна — це люди. Тому для мене приводом для гордості є рівень життя цих людей. Якщо люди в країні щасливі, забезпечені, здорові, освічені — це Велика країна. А видавати за велич зовнішньополітичні «успіхи», які знижують і без того жалюгідні рівень життя всередині країни, — це маячня.