Ти мій кошенятко

310

Працюю я звукосветорежиссером в ляльковому театрі. Зал у нас маленький, всього на 53 місця (прибудова до дитячого саду), тому зазвичай у нас сверханшлаги: часом доводиться витягати з гримерок стільці, щоб всіх-всіх діток посадити.

Під час зимових канікул водять до нас школи з першого по п’ятий класи в супроводі вчителів. Перед початком будь-якого спектаклю наша тітка-адміністратор спеціально поставленим голосом просить всіх-всіх глядачів — і дітей, і дорослих — сидіти тихо, не розмовляти і обов’язково вимкнути звук своїх мобільних телефонів.

Йде вистава «Колискова для Мишеняти» по Маршаку про неслухняного Мишеняти, якому і Качка, і Жаба, і Кінь, і Кішка співають пісні, а йому все не подобається. Наближається фінальна сцена з Кішкою, яка співає Мишеняті колискову і збирається його з’їсти. У залі напружена тиша, я готуюся включити фонограму репризи Кішки. Не встигаю я натиснути на «Play», як на весь зал починає пілікати телефон, і всі дізнаються початкові акорди «Мурки».

У мене був легкий коматоз: напрацьоване вухо зрозуміло, що така дешева поліфонія може бути тільки у самої вчительки.